Євразійський погляд

Подих епохи

Кожна історична епоха характеризується власною „системою координат”: політичною, ідеологічною, економічною, культурною.

Наприклад, ХІХ століття в Росії пройшло під знаком боротьби „слов’янофілів” та „західників”. У ХХ столітті розділ пройшов між „червоними” та „білими”. ХХІ століття стане століттям протистояння „атлантистів” ^* (прихильників „однополюсного глобалізму” ^**) та євразійців ^***.

^* Атлантизм – геополітичний термін, що вказує: 
- історично та географічно – на Західний сектор світової цивілізації; 
- військово-стратегічно – на країни – члени НАТО (у першу чергу – США); 
- культурно – на уніфіковане інформаційне середовище, яке створюють західні медіа-імперії; 
- соціально – на „ринковий устрій”, який піднеснеий до абсолюту і заперечує різноманіття інших форм організацій економічного життя.

Атлантисти – це стратеги Західної цивілізації та їх свідомі прихильники в інших частинах світу, які прагнуть поставити під свій контроль весь світ, нав’язати характерні для Західної цивілізації соціальні, економічні та культурні стереотипи усьому іншому людству. Атлантисти є будівниками „нового світового ладу” – устрою світу, якого ще не було ніколи і який корисний для абсолютної меншості людства, т.зв. „золотого мільярду”.

^** Глобалізм, глобалізація – процес створення „нового світового ладу”, у центрі якого знаходяться політико-фінансові олігархічні угруповання Заходу. У жертву глобалізації приносяться суверенні державі, національні культури, релігійні доктрини, господарські традиції, уявлення про соціальну справедливість, навколишнє середовище – усе духовне, інтелектуальне і матеріальне різноманіття планети. Термін „глобалізм” у звичайній політичній лексиці означає саме „однополюсний глобалізм”: не злиття різноманітних культур, соціально-політичних і економічних систем у щось нове (це було б „багатополюсним глобалізмом” чи „євразійським глобалізмом”), але нав’язування людству західних стереотипів. Глобалізм на практиці постає як нова форма „колоніалізму” та „імперіалізму”.
 

^*** Євразійство (у широкому сенсі) – базовий термін, який указує: 
історично та географічно – на весь світ за винятком Західного сектору світової цивілізації; 
військово-стратегічно – на країни, які не задоволені експансіоністською політикою США та їхніх спільників по НАТО; 
культурно – на збереження та розвиток органічних національних, етнічних, релігійних та культурних традицій; 
соціально – на різноманітність форм господарювання та „суспільство соціальної справедливості”.

Євразійство (у вузькоісторичному сенсі) – філософський напрямок, що виник у 20-ті роки ХХ століття в середовищі російської еміграції. Основні автори – М.С. Трубецькой, П.М. Савицький, М.М. Алексєєв, В.Г. Вернадський, В.М. Ільїн, П.П. Сувчинський, Е. Хара-Даван, Я. Бромберг та ін. З 50-х по 80-ті роки цей напрямок розвивав та поглиблював Л.М. Гумільов.

Неоєвразійство – виникло наприкінці 80-х (засновник – філософ О.Г. Дугін), розширило традиційне поняття євразійства, об’єднавши його з новими ідейними та методологічними блоками – традиціоналізмом, геополітикою, метафізикою, елементами філософії „нових правих”, „нових лівих”, „третього шляху” в економіці, теорією „прав народів”, „етнічного федералізму” екологією, онтологічною філософією, есхатологічним вектором, новим розумінням універсальної місії російської історії, парадигматичним баченням історії науки і т.ін.

Проти встановлення атлантистського світоустрою та глобалізації виступають прихильники багатополюсного світу – євразійці. Євразійці принципово обстоюють необхідність збереження самобутності кожного з народів Землі, багатоколірності культур і релігійних традицій, безспірність права народів самостійно обирати шлях свого історичного розвитку. Євразійці вітають спілкування культур та ціннісних систем, відкритий діалог народів та цивілізацій, органічне сполучення прихильності до традицій і творчого новаторства в культурі.

Бути євразійцем – це свідомий вибір, який сполучає в собі прагнення зберегти традиційні форми буття з волею до вільного творчого розвитку (суспільного та особистого).

Тому євразійці – це не тільки представники народів, що населяють континент Євразія. Євразійцями є всі вільні творчі особистості, які визнають цінність традиції – у тому числі й представники регіонів, які об’єктивно є базою атлантизму.

Євразійці та атлантисти протистоять один одному. Вони обстоюють два різних, альтернативних образи світу та його майбутнього. Саме протистояння євразійців та атлантистів визначить історичне обличчя ХХІ століття.

Євразійське бачення майбутнього світу

Євразійці поступово обстоюють принцип багатополюсності, виступаючи проти однополюсної глобалізації, яку нав’язують атлантисти.

У ролі полюсів цього нового світу будуть виступати не традиційні держави, а нові інтеграційні цивілізаційні утворення („великі простори”), об’єднані в „геоекономічні пояси” („геоекономічні зони”).

Виходячи з принципу багатополюсності, майбутнє світу уявляється як рівні, доброзичливі партнерські відносини всіх країн і народів, організованих за принципом географічної, культурної, ціннісної та цивілізаційної близькості в чотири геоекономічних пояси (кожний з них складається, у свою чергу, з кількох „великих просторів”): 
Євро-Африканський пояс, який охоплює три „великих простори”: Європейський Союз, Ісламо-арабську Африку, субтропічну (чорну) Африку; 
Азійсько-Тихоокеанський пояс, який складається з Японії, країн Південно-Східної Азії та Індокитаю, Австралії та Нової Зеландії; 
Євразійський континентальний пояс, який охоплює чотири „великих простори” – „Євразійський Союз” (країни СНД та деякі країни Східної Європи), країни континентального ісламу, Індію та Китай; 
Американський пояс, який складається з трьох „великих просторів”: Північної, Центральної та Південної Америки.

За такої організації світового простору малоймовірні глобальні конфлікти, криваві війни, крайні форми конфронтації, що загрожують самому буттю людства.

Таке бачення майбутнього людства протилежне глобалістським планам атлантистів щодо створення однополюсного стереотипного світу під контролем олігархічних структур Заходу, з перспективою створення „світового уряду”.

Євразійське бачення еволюції держави

Євразійці вважають „держави-нації” в їх сучасному стані застарілою формою організації просторів і народів, які характерні історичному періоду ХV–ХХ ст. На місце „держав-націй” мають прийти нові політичні утворення, які поєднують у собі стратегічне об’єднання великих континентальних просторів і складну, багатовимірну систему національних, культурних і господарських автономій усередині. Певні риси такої організації просторів і народів можна побачити як у великих імперіях минулого (імперії Олександра Македонського, Риму та ін.), так і в новітніх політичних структурах (Європейський Союз, СНД).

Сучасні держави сьогодні мають перед собою такі перспективи: 
самоліквідація та інтеграція в єдиний планетарний простір з домінацією США (атлантизм, глобалізація); 
протистояння глобалізації, спроба зберегти свої адміністративні структури (формальний суверенітет) усупереч глобалізації; 
входження в наддержавні утворення регіонального типу („великі простори”) на основі історичної, цивілізаційної та стратегічної спільності.

Третій варіант – євразійський. З погляду євразійського аналізу тільки такий шлях розвитку спроможний зберегти все найцінніше та самобутнє, що покликане захищати сучасні держави перед лицем глобалізації. Суто консервативне прагнення зберегти державу за будь-яку ціну приречене. Свідому орієнтацію політичного керівництва держав на розчинення в глобалістському проекті євразійці розцінюють як відмову від тієї відносної цінності, якій історичні держави зобов’язані своїм існуванням.

ХХІ століття буде ареною доленосного вирішення політичними елітами держав сьогодення цього завдання з трьома можливими наслідками. Боротьба за третій варіант розвитку покладена в основу нової широкої міжнародної коаліції політичних сил, які резонують з євразійським світосприйняттям.

Водночас євразійці є переконаними прибічниками розвитку багатовимірної системи автономій. ^****

^**** Автономія (грецьк. самоврядування) – форма натуральної організації колективу людей, об’єднаних за будь-якою органічною ознакою (національною, релігійною, професійною, родовою та ін.). Для автономії характерна максимальна свобода у сферах, які не стосуються стратегічних інтересів політичних утворень континентального масштабу.

Автономія протилежна суверенітету – засобу організації народів та просторів, який характерний для держав-націй у сучасному їх вигляді. У разі суверенітету мова йде про пріоритетне право на вільне та незалежне користування територією. Автономія передбачає незалежність в питанні організації колективного буття людей у сферах, які не пов’язані з розпоряджанням територією.

Принцип багатовимірних автономій розглядається як оптимальна структура організації життя народів, етносів, соціокультурних груп як в Україні, так і в „Євразійському Союзі”, у „Євразійському континентальному поясі”, в усіх інших „великих просторах” та „геоекономічних поясах” („зонах”).

Усі землі (території) нових політико-стратегічних утворень („великих просторів”) мають знаходитися в прямому веденні центра стратегічного керівництва. У компетенції автономій мають знаходитись питання, пов’язані з нетериторіальними аспектами керівництва колективами.

Євразійський принцип розподілу влад

Євразійський принцип політичного устрою передбачає два різних рівня керівництва: місцевий та стратегічний.

На місцевому рівні керівництво здійснюється автономіями – природним чином створеними громадами різного типу (від багатомільйонних народів до трудових колективів у кілька десятків осіб). Керівництво це відбувається цілком вільно і не регламентується ніякими вищими інстанціями. Модель кожного типу автономії обирається вільно, виходячи з традицій, переваг, прямого демократичного волевиявлення органічних колективів – громад, груп, етносів, релігійних організацій.

У веденні автономій знаходяться: 
- громадянські та адміністративні питання; 
- соціальна сфера; 
- освіта та медичне обслуговування; 
- усі сфери господарської діяльності.

Це все, крім стратегічних галузей , тобто питань, пов’язаних з безпекою і територіальною цілісністю „великого простору”.

Рівень громадських свобод при організації суспільства згідно з євразійським автономним принципом є безпрецедентно високим. Людина отримує небачені в людській історії можливості для самореалізації та творчого розвитку.

Питання стратегічної безпеки, міжнародна діяльність, яка відбувається поза межами єдиного континентального простору, економічні проблеми макрорівня, контроль за стратегічними ресурсами та комунікаціями – знаходяться у віданні єдиного стратегічного центру. ^*****

^***** Єдиний стратегічний центр – умовна назва інстанції, якій делеговано контроль над стратегічними сферами керівництва „великим простором”. Становить собою суворо ієрархізовану структуру, яка містить у собі елементи військового, правового та адміністративного відомств. Полюс геополітичного планування та керівництва „великим простором”.

У його віданні знаходяться вирішення суперечливих питань між автономіями, установлення меж компетенції, розгляд арбітражних спорів.

Сфери компетенції влад стратегічного та місцевого рівнів суворо розмежовані. Будь-які спроби втручання автономій у питання, що знаходяться в компетенції єдиного стратегічного центру, мають викоренятися. І навпаки.

Таким чином, євразійські принципи керівництва органічно сполучають у собі традиційне та релігійне право, національні та місцеві традиції, ураховують багатство історичних суспільно-політичних устроїв, при цьому надають надійні гарантії стабільності, безпеки та недоторканності територій.

Євразійське бачення економіки

Атлантисти прагнуть нав’язати усім народам світу єдину модель економічного устрою, привласнити досвіду господарського розвитку західної частини людської цивілізації у ХІХ–ХХ ст. статус еталону. Господарським системам інших народів та епох атлантисти відмовляють у праві на існування, відриваючи таким чином сферу господарювання від конкретних історичних, національних та соціальних умов.

Євразійці, навпаки, переконані в тому, що економічний уклад є похідною від історичних, культурних аспектів розвитку народів та суспільств; і як наслідок цього в економічній сфері закономірні різноманітність, багатоукладність, творчий пошук, вільний розвиток.

Жорстко контролюватися мають лише масштабні стратегічні сфери, пов’язані із забезпеченням загальної безпеки (ВПК, транспорт, ресурси, енергопостачання, комунікації). Усі інші сектори економіки мають розвиватися вільно та органічно, відповідно до умов і традицій конкретних автономій, де безпосередньо розгортається господарська діяльність.

Євразійство наполягає на тому, що у сфері економіки не існує ніяких абсолютних істин – рецепти лібералізму ^****** та марксизму ^******* можуть застосовуватися лише частково та залежно від конкретних умов. На практиці необхідні різні форми поєднання вільного ринкового підходу з контролем над стратегічними сферами і перерозподілом прибутку залежно від національних та соціальних завдань суспільства в цілому. Таким чином, в економіці євразійство дотримується моделі „третього шляху” ^********.

^****** Лібералізм – економічне вчення, яке стверджує, що тільки максимальне звільнення ринку та приватизація всіх господарських інструментів створює оптимальні умови для економічного зростання. Лібералізм є догматичним економічним ученням атлантистів і глобалістів.

^******* Марксизм – економічне вчення, яке стверджує, що тільки цілковитий контроль над економічними процесами з боку громадських інстанцій, логіка загальнообов’язкового планування та рівномірного перерозподілу додаткового продукту між усіма членами суспільства (колективізм) може бути економічною основою справедливого світу. Марксизм заперечує ринок і приватну власність.

^******** Економіка третього шляху – сполучення економічних теорій, які комбінують ринковий підхід з певною часткою регулювання господарства на основі тих чи інших надекономічних критеріїв і принципів.

Економіка євразійства має будуватися на принципах: 
підпорядкування господарства вищій цивілізаційній духовній меті; 
макроекономічної інтеграції та розподілу праці в масштабі „великих просторів” („митний союз”); 
створення єдиних фінансової, транспортної, енергетичної, промислової, інформаційної систем у просторі Євразії; 
диференційованих економічних кордонів із сусідніми „великими просторами” та „геоекономічними зонами”; 
стратегічного контролю центру за системоутворюючими галузями з паралельним максимальним вивільненням господарської діяльності на рівні середнього та малого бізнесу; 
органічного поєднання форм господарювання (ринкових структур) з громадськими, національними і культурними традиціями регіонів, відсутності одноманітного економічного еталону в середньому та великому підприємництві; 
максимального звільнення ринка товарів та послуг. <Євразійський погляд на фінанси

Для єдиного стратегічного центру Євразійського Союзу питання контролю над грошовим обігом має бути також визнане стратегічно важливим. Жоден платіжний засіб не повинен претендувати на роль універсальної світової резервної валюти. Необхідно створювати власну, яка буде поширена на всіх територіях Євразійського Союзу, євразійську резервну валюту. Жодні інші валюти в ролі резервної в Євразійському Союзі використовуватися не повинні.

З іншого боку, слід усіляко заохочувати створення місцевих платіжних та обмінних засобів, які будуть мати обіг усередині однієї чи кількох автономій. Цей захід зробить неефективною концентрацію капіталу для спекулятивних цілей, підвищить його обіг. Крім того, підвищаться обсяги вкладів у реальний сектор економіки, причому кошти будуть вкладатися переважно там, де вони були зароблені.

Сфера фінансів у євразійському проекті розглядається як інструмент реального виробництва та обміну, орієнтованого на якісні сторони розвитку господарства. На відміну від атлантистського (глобалистського) проекту ніякої автономії фінансів (т.зв. „фінансизму” ^********) не має бути.

^******** Фінансизм – економічний устрій капіталістичного суспільства в його постіндустріальній фазі, логічний наслідок безмежного розвитку ліберальних принципів в економіці. Характеризується тим, що реальний сектор економіки стає вторинним по відношенню до віртуальних фінансових операцій (фінансові біржі, ринки цінних паперів, портфельні інвестиції, праця з міждержавною заборгованістю, ф’ючерсні угоди, які довільно оцінюють фінансові тренди, та ін.). Фінансизм спирається на монетаристський підхід, відриваючи сферу грошей (світової резервної валюти, електронних грошей) від виробництва.

Зональне бачення багатополярного світу передбачає кілька рівнів валют: 
валюта геоекономічна (грошові кошти і цінні папери, які мають обіг у межах окремої геоекономічної зони як інструмент фінансових взаємовідносин між стратегічними центрами сукупності „великих просторів”); 
валюта „великого простору” (грошові кошти та цінні папери, які мають обіг у межах окремого „великого простору”, зокрема, в Євразійському Союзі – як інструмент фінансових взаємовідносин між автономіями); 
валюта (інші форми обмінного еквіваленту) рівня автономій.

Відповідно до цієї схеми мають бути організовані емісійні та фінансово-кредитні інститути (банки) – зональні банки, банки „великого простору”, банки (та їх аналоги) автономій.

Євразійське ставленн до релігії

Будучи вірним духовній спадщині предків, у повноцінному релігійному житті євразійці вбачають запоруку істинного новаторства та гармонійного суспільного розвитку.

Атлантист принципово відмовляється бачити все, крім ефемерного, теперішнього, цієї хвилини. Для нього, по суті, немає ні минулого, ні майбутнього.

Філософія євразійства, навпаки, поєднує глибоку та щиру довіру минулому та відкритість майбутньому. Євразієць вітає як вірність витокам, так і вільний творчий пошук.

Духовний розвиток для євразійця є головним життєвим пріоритетом, відсутність якого не можуть компенсувати жодні економічні чи соціальні блага.

Кожна, навіть дуже незначна, локальна релігійна традиція чи система вірувань, на думку євразійців, є надбанням усього людства. Традиційні релігії народів, пов’язана з ними духовна та культурна спадщина заслуговують уважного, бережливого ставлення. Структури, які представляють традиційні релігії, повинні мати підтримку стратегічного центру. Групам розкольників, екстремістським релігійним співтовариствам, тоталітарним сектам та іншим силам деструктивного спрямування слід чинити протидію.

Євразійський погляд на національне питання

Євразійці вважають, що кожний народ Землі – від тих, що створили великі цивілізації, до найбільш нечисленних, які бережливо зберігають свої традиції, – безцінний. Асиміляція внаслідок зовнішнього впливу, втрата мови, традиційного укладу, фізичне вимирання будь-якого з народів Землі – непоправна втрата для всього людства.

Багатство народів, культур, традицій, яке євразійці називають „квітучою складністю” – ознака здорового, гармонійного розвитку людської цивілізації.

Євразійці не є ізоляціоністами, і так само не є прихильниками асиміляції за будь-яку ціну. Життя і доля народів – це органічний процес, який не терпить штучного втручання. Міжетнічні, міжнаціональні питання повинні вирішуватися, виходячи із цієї внутрішньої логіки. Кожному народу Землі має бути надана свобода самостійно зробити свій історичний вибір. Ніхто не має права примушувати народи до відмови від своєї унікальності в „загальному плавильному котлі”, як того бажають атлантисти.

Права народів для євразійців означають не менше, ніж права людини.

Євразія як планета

Євразійство є світосприйняттям, філософією, геополітичним проектом, економічною теорією, духовним рухом, ядром консолідації широкого кола політичних сил. Євразійству чужий догматизм, сліпе слідування за авторитетами та ідеологіями минулого. Євразійство – ідейна платформа мешканців нового світу, для якого суперечки, війни, конфлікти й міфи минулого становлять лише історичний інтерес. Євразійство – принципово нове світосприйняття для нових поколінь нового тисячоліття. Євразійство черпає натхнення в різних філософських, політичних і духовних ученнях, які подеколи виступали один щодо одного як непримиримі та взаємовиключні.

Разом із тим євразійство має певний набір основних ідейних принципів, відступати від яких не слід ні за яких обставин. Одним із найважливіших принципів євразійства є послідовна, діяльна та масштабна протидія однополярному глобалістському проекту. Ця протидія (на відміну від чистої відмови чи консерватизму) має творчий характер. Ми розуміємо неможливість уникнути певних історичних процесів і прагнемо їх обміркувати, брати в них участь, задаючи той напрямок, який відповідає нашим ідеалам.

Можна сказати, що євразійство – це філософія багатополярної глобалізації, яка покликана об’єднати всі суспільства та народи землі в будівництві самобутнього та оригінального світу, кожна складова якого органічно випливала б з історичних традицій та місцевих культур.

Історично перші євразійські теорії з’явилися серед російських мислителів на початку ХХ століття. Але цим ідеям були співзвучні духовні та філософські пошуки всіх народів Землі – принаймні тих, хто усвідомлював обмеженість і недостатність банальних догматів, приреченість і безвихідь поширених інтелектуальних кліше (ліберальних і комуністичних), потребу вийти за звичні рамки до нових горизонтів. Сьогодні ми можемо надати євразійству нового, глобального сенсу, усвідомити як нашу євразійську спадщину не тільки праці російської школи, які найчастіше ототожнюються з цією назвою, але й величезний інтелектуальний пласт усіх народів землі, який не вкладається суворо у вузькі рамки того, що зовсім недавно (у ХХ ст.) вважалося нескасовною ортодоксією (ліберальною, марксистською чи націоналістичною).

У такому дуже широкому розумінні євразійство набуває нового небувалого значення. Тепер це не тільки форма національної ідеї для нової держави пострадянського періоду, але й широка програма планетарної загальнолюдської важливості, яка вийшла далеко за межі євразійського материка. Подібно до того, як поняття „американізм” сьогодні може бути застосоване до географічних областей, які знаходяться далеко за межами самого американського континенту, „євразійство” означає особливий цивілізаційний, культурний, філософський і стратегічний вибір, який може бути зійснений будь-яким представником людського роду, у якому б місці планети він не знаходився і до якої національної чи духовної культури не належав.

Щоб надати такому розумінню євразійства реального змісту, доведеться ще багато що зробити. І в міру того, як до даного проекту будуть залучатися дедалі нові й нові культурні, національні, філософські та релігійні пласти, саме глобальне поняття євразійства буде розширюватися, збагачуватися, видозмінюватися... Але такий змістовий розвиток євразійської платформи не повинен залишатися тільки питанням теорії, багато аспектів мають бути виявлені та здійснені за допомогою конкретної політичної практики.

У євразійському синтезі слово не сприймається окремо від діла, а діло від думки.

Поле духовної битви за сенс і хід історії – весь світ. Вибір свого стану – особиста справа кожного. Решту вирішить час. Рано чи пізно, великою ціною великих звершень і драматичної боротьби, але час Євразії