Звісно ж, кожен хотів би мати трохи більше, аніж трохи менше. «За гроші не купиш щастя, але вони щастю сприяють», – як кажуть в народі. Ми мусимо, однак, визначитись, що таке щастя. Макс Вебер писав в 1906 році: «Людина за «своєю природою» не прагне заробляти більше грошей; вона тільки прагне жити, так як вона звикла жити і заробляти стільки, скільки для неї потрібно».

Численні дослідження засвідчили відносний контраст між зростанням стандартів життя і рівнем задоволення поміж індивідів. За певним порогом, наявність більшої кількості грошей не означає більше щастя. В 1974 році, в своїх дослідженнях, Річард Істерлін (Richard Easterlin) установив, що середній рівень задоволеності, висловлений населенням, залишився практично незмінним починаючи з 1945 року, попри промовисте зростання достатку в розвинених країнах. (Цей «парадокс Істерліна» було нещодавно підтверджено). Невдача вживання індексів виміру матеріального зростання, таких як ВВП, для визначення рівня правдивого добробуту, також добре описано – особливо на рівні певної громади. Не існує засобів якими можна було б, без жодних вагань вибору, обчислити індивідуальні преференції в термінах преференцій суспільних.