Проти гігантизму. За місцеві громади

Ален де Бенуа, Шарль Шампетьє

Уривок з маніфесту “Французькі нові праві в році 2000"

 Тенденція до надмірного розширення і концентрації витворює ізольованих індивідів, котрі таким чином стають більш вразливими та беззахисними. Повсюдне витіснення і соціальна невпевненість суть логічні наслідки цієї системи, яка вимела всі можливості для взаємодопомоги та солідарності. Зіштовхнувшись з традиційною вертикальною пірамідою влади, яка спричиняє недовіру, зіштовхнувшись з бюрократією, яка все швидше і швидше досягає свого рівня професійної безпорадності, ми входимо в світ великого розмаїття мереж співпраці. Дотеперішнє напруження між однорідним посполитим суспільством і монополістичною державою загального блага, крок за кроком, зменшується через існування сьогодні цілої павутини організацій взаємопідтримки , що стоять на міцному підґрунті і добре функціонують, існуючи на кожному рівні суспільного життя: родинах, об’єднаннях сусідів, селах, містах, групах об’єднаних спільною роботою чи активним відпочинком. І тільки на цьому локальному рівні можливо створити стандарти життя гідні людської істоти, життя не роздробленого, а звільненого від жорсткого обов’язку швидкості, рухомості та рентабельності інвестицій.

Ці стандарти життя будуть підтримувані ґрунтовними, спільними цінностями, спрямованими на спільне добро. Солідарність більше не буде розглядатись як результат анонімної рівності насилу гарантованої державою загального блага, але радше як результат взаємодопомоги впровадженої з низів органічними спільнотами, які візьмуть на себе відповідальність за страхування і рівномірний розподіл. Тільки відповідальні індивіди у відповідальних спільнотах можуть встановити соціальну справедливість, що не є синонімом до “загального блага”. Це повернення до місцевих громад стане, по природі своїй, поверненням родинам їх природного покликання забезпечувати освіту, соціалізацію, і взаємну підтримку.

Це, в свою чергу, дасть змогу індивідам самим встановлювати суспільні правила і закони, котрі, на сьогодні, суть просто нав’язані згори або ж із зовні. Відродження місцевих громад мусить бути також поєднано з відродженням народних традицій, які були призведені модерном до занепаду. Навіть гірше, модерн часто намагається перетворити ці традиції на товар виключно заради отримання прибутку з туристів (“фольклорні” шоу). Заохочуючи суспільну взаємодію та відчуття спільної радості, такі традиції виховали б почуття життєвого циклу та забезпечили б часові орієнтири. Наголошуючи на ритмічному плині віків та пір року, великих моментів у житті, стадій мінливого року, вони підживлюватимуть символічну уяву і творитимуть суспільні зв’язки. Ці традиції ніколи не повинні застигнути в часі, а завжди перебувати в стані розвою.

Проти мегаполісів. За людяні міста.

 Містобудування, понад п’ятдесят років тому, повністю капітулювало перед потворною естетикою: безмежні спальні райони, повністю позбавлені душі житлові території, похмурі передмістя, що слугують міськими сміттярками, нескінченні торгові центри, котрі спотворюють під’їзди до кожного міста, поширення безіменних «нічийних місць», що служать тимчасовим відвідувачам, які вічно кудись поспішають,середмістя повністю віддані під бізнес і позбавлені традиційних для них форм суспільного життя (кав’ярень, університетів, театрів, кіно, громадських парків, тощо), химерний стиль квартирних будинків, жалюгідні приватні квартали, або ж квартали під постійним спостереженням прихованих камер та наглядом цивільних патрулів, масовий відтік населення з сільських місцевостей і відповідно скупчення всіх у містах.

Домівки тепер будуються не для того, щоб жити в них, але радше щоб вижити в міському середовищі, отруєному законом максимальної рентабельності інвестицій і холодною практичністю. Однак, місце, це перш за все і передусім, зв’язкова ланка: праця, пересування, мешкання не є окремим функціями, натомість це складні дії, що охоплюють всю сукупність суспільного життя. Міста слід переосмислити як локуси наших потенційних можливостей, лабіринти наших пристрастей і дій, замість холодного, геометричного вираження економічних порядків. Архітектура і містобудування мають провадитись в контексті місцевої історії і географії, яку б вони відтворювали. Це б спричинило повернення до життя містобудування, вкоріненого і гармонізованого з місцевою громадою, відродження місцевих стилів, розвиток сіл і містечок в мережах зосереджених навколо регіональних столичних міст. Це також означало б розкупорювання сільської місцевості, поступове зникнення спальних районів і територій, що нині є виключно комерційними чи бізнесовими, усунення всюдисущої реклами, а також урізноманітнення видів транспорту: знищення теперішньої тиранії приватних автівок, зростання транспортування товарів по рейках, відродження громадського транспорт у з урахування екологічних чинників.

 Проти розгнузданої технології. За інтегральну екологію.

В скінченному світі зростанню існують межі. Ресурси, як і саме зростання, в решті решт досягнуть свого кінця. Швидке розповсюдження західного рівня виробництва і споживання по всьому світу може призвести, за кілька десятиліть, до вичерпання найцінніших ресурсів, а відтак до череди кліматичних та атмосферних катастроф з непередбачуваними наслідками для роду людського. Зневага до природи, стрімке скорочення біорізноманіття, відчудження людини машиною, зменшення запасів продуктів харчування, все це підтверджує, що «завжди більше» не синонім до «завжди краще».

Багато екологічних угруповань підтримали позицію, яка відкидає повсюдну зверхність ідеології необмеженого прогресу. Ми мусимо глибше усвідомити свою відповідальність щодо органічного і неорганічного світу, в якому ми всі перебуваємо. «Мегамашині» відомий тільки один закон – закон максимальної рентабельності інвестицій. Він мусить бути поборюваний принципом відповідальності, який передбачає, що теперішнє покоління має діяти такими чином, щоб майбутні покоління жили в світі, який буде не менш прекрасним, не менш багатим, і не менш розмаїтим, ніж світ, яким ми бачимо навколо себе сьогодні. Ми мусимо також ствердити важливість конкретної особи перед накопиченням багатства, влади та матеріальних благ (бути чимось більшим замість того щоб мати більше). Голос екології закликає нас вийти за межі сучасного антропоцентризму до розвитку усвідомлення взаємного співіснування людства і впорядкованого довкілля.

У світлі цієї «іманентної трансцендентності» природа постає партнером,а не супротивником чи об’єктом. Це жодним чином не применшує унікальну важливість людства, але водночас заперечує ту виключну позицію, яку йому приписав класичний гуманізм. Економічна зарозумілість і передові технології мають бути стримувані задля збереження балансу і гармонії. По всьому світу слід докласти зусиль для запровадження норм і вказівок зі збереження біорізноманіття. Людина має обов’язки перед тваринним і рослинним світом. За цим же зразком, слід запровадити стандарти для зменшення забруднення. Фірми та корпорації, які спричиняють забруднення мають обкладатись податком пропорційним завданій шкоді. Певний рівень деіндустріалізації в царині виробництва продуктів харчування може посприяти локальному виробництву і споживанню, а також урізноманітненню джерел харчів. Підходи, що ґрунтуються на циклічних відновлюваних природних ресурсах мусять бути дотримані в країнах Третього світу, а також стати провідними в «розвинених» суспільствах.