Eurasianism

Євразійський спільний дім

Континент Євразія – колиска людської культури і цивілізації. На цьому просторі виникли і розвинулись різноманітні соціальні, духовні і політичні форми, які складають основний зміст людської історії.Євразійський материк має два головних полюси – Європа та Азія, Захід та Схід.Історія людства є процес постійного діалогу, діалектичного обміну енергіями, цінностями, технологіями, ідеями та речами між цими полюсами. Захід та Схід взаємодоповнюють один одного, ведуть між собою тисячолітню розмову, сповнену вищого сенсу. 

Євразійський погляд

Євразійці поступово обстоюють принцип багатополюсності, виступаючи проти однополюсної глобалізації, яку нав’язують атлантисти.

У ролі полюсів цього нового світу будуть виступати не традиційні держави, а нові інтеграційні цивілізаційні утворення („великі простори”), об’єднані в „геоекономічні пояси” („геоекономічні зони”).

Виходячи з принципу багатополюсності, майбутнє світу уявляється як рівні, доброзичливі партнерські відносини всіх країн і народів, організованих за принципом географічної, культурної, ціннісної та цивілізаційної близькості в чотири геоекономічних пояси (кожний з них складається, у свою чергу, з кількох „великих просторів”): 

  • Євро-Африканський пояс, який охоплює три „великих простори”: Європейський Союз, Ісламо-арабську Африку, субтропічну (чорну) Африку; 
  • Азійсько-Тихоокеанський пояс, який складається з Японії, країн Південно-Східної Азії та Індокитаю, Австралії та Нової Зеландії; 
  • Євразійський континентальний пояс, який охоплює чотири „великих простори” – „Євразійський Союз” (країни СНД та деякі країни Східної Європи), країни континентального ісламу, Індію та Китай; 
  • Американський пояс, який складається з трьох „великих просторів”: Північної, Центральної та Південної Америки.

Євразійський спільний дім

Євразійський материк має два головних полюси – Європа та Азія, Захід та Схід.

Історія людства є процес постійного діалогу, діалектичного обміну енергіями, цінностями, технологіями, ідеями та речами між цими полюсами.

Захід та Схід взаємодоповнюють один одного, ведуть між собою тисячолітню розмову, сповнену вищого сенсу.

Землями Євразії постійно йшли потоки народів і культур – із Заходу на Схід, зі Сходу на Захід. Далекі предки сучасних європейців дикими ордами блукали по азіатських степах у той час, як сучасні їм китайці, індуси та перси ніжилися в променях вишуканих, витончених цивілізацій – з розвинутою філософією, прогресивною технікою, в умовах високого комфорту. У кожної цивілізації є власний час і тече він усюди неоднаково. Те, що вважається "дикунством" тут і зараз, в іншому місці чи завтра стає еталоном "прогресу". Те, що видається універсальною істиною тут і зараз, в іншому місці чи завтра виявляється локальним і надто відносним культом. Ніколи не слід абсолютизувати те, що є тут і зараз. Становища та цінності світу змінюються. Слід завжди перевіряти свої міркування великим масштабом часів і просторів.

Євразія – гідний масштаб справжньої думки. Ми повинні навчитися "міркувати Євразією", мислити по-євразійські, тоді нам будуть однаково зрозумілі і Захід і Схід, і прогрес, і Традиція, і постійність, і мінливість, і вірність витокам, і рух уперед.

Основні філософські положення неоєвразійства

Неоєвразійство теоретично складалося у відродженні класичних принципів цього руху на якісно новому історичному етапі та в перетворенні цих принципів в основу ідеологічної, світосприйняттевої та політичної програми. Спадщина євразійської класики була взята як світосприйняттева. основа для ідейної (політичної) боротьби в пост-радянський період, як духовно-політична платформа "інтегрального патріотизму" (по той бік поділу на "червоних" і "білих"). Ця ідеологічна, світосприйняттева та політична актуалізація принципово відрізняє неоєвразійців від праць істориків, що займалися євразійством як ідейним та соціально-політичним феноменом минулого. "Археологією" та бібліографією євразійства, а також розвитком поглядів Льва Гумільова строго в менсах історичної науки займалися різні групи (Кожинов, Новикова, Сизямська, Шишкін, Ключникоів, Балашов). Але активно та адресово взяли євразійство на озброєння лише одиниці. Їх і слід називати в строгому сенсі "неоєвразійціями".

Неоєвразійці об’єднали основні положення класичного євразійства, прийняли їх як платформу, відправну точку, теоретичну базу та основу подальшого розвитку і практичного застосування. В теоретичній сфері неоєвразійці значно розвинули основні принципи класичного євразійства з урахуванням широкого філософського, культурного та політичного контексту ідей ХХ століття.

Кожне з основних положень євразійської класики набуло концептуального розвитку.

Євразійський погляд

Кожна історична епоха характеризується власною „системою координат”: політичною, ідеологічною, економічною, культурною.

Наприклад, ХІХ століття в Росії пройшло під знаком боротьби „слов’янофілів” та „західників”. У ХХ столітті розділ пройшов між „червоними” та „білими”. ХХІ століття стане століттям протистояння „атлантистів” * (прихильників „однополюсного глобалізму” **) та євразійців ***.

* Атлантизм – геополітичний термін, що вказує: 
- історично та географічно – на Західний сектор світової цивілізації; 
- військово-стратегічно – на країни – члени НАТО (у першу чергу – США); 
- культурно – на уніфіковане інформаційне середовище, яке створюють західні медіа-імперії; 
- соціально – на „ринковий устрій”, який піднеснеий до абсолюту і заперечує різноманіття інших форм організацій економічного життя.

Атлантисти – це стратеги Західної цивілізації та їх свідомі прихильники в інших частинах світу, які прагнуть поставити під свій контроль весь світ, нав’язати характерні для Західної цивілізації соціальні, економічні та культурні стереотипи усьому іншому людству. Атлантисти є будівниками „нового світового ладу” – устрою світу, якого ще не було ніколи і який корисний для абсолютної меншості людства, т.зв. „золотого мільярду”.